Вступ
Повернення військових у громади — це не лише про соціальні послуги, а й про якість щоденної комунікації. Дослідження щодо соціальної реінтеграції ветеранів в Україні показують: підтримувальне середовище, визнання досвіду й зменшення стигми прямо пов’язані з кращим функціонуванням і залученням до цивільного життя [4]. Водночас опитування Українського ветеранського фонду фіксують помітну частку ветеранів, які не відчувають поваги з боку суспільства — індикатор комунікаційних прогалин, які ми можемо і маємо закривати [5].
Що варто знати про травматичний досвід
Реакції на екстремальні події (сильні емоції, тривога, дезорієнтація, порушення сну) — нормальні відповіді на ненормальні обставини; своєчасна підтримка знижує ризик хронізації симптомів [1]. Дослідження з ветеранами й переміщеними особами в Україні описують типові труднощі: ізоляцію, зміни у функціонуванні, проблеми концентрації — усе це впливає на стиль спілкування та сприйняття оточення [6].
Три рівні етичної комунікації
Ефективне спілкування з людьми з бойовим досвідом не зводиться лише до правильних слів. Воно охоплює три взаємопов’язані рівні — те, що ми говоримо, як ми поводимося і яке ставлення вкладаємо у взаємодію. Разом вони формують атмосферу поваги, безпеки й довіри, без якої неможливий справжній діалог. Отже,
1) Мова (що й як говоримо):
- Уникайте розпитувань, особливо з особистої цікавості («Скільки вбив?», «Як саме це сталося?»). Ставте лише ті питання, які стосуються суті звернення та допомагають зрозуміти теперішні потреби й стан клієнта, не торкаючись травматичного досвіду без нагальної потреби.
- Ставте відкриті й конкретні запитання, що стосуються прояснення актуальної ситуації та потреб клієнта: «Які питання зараз для вас найважливіші?», «Якої підтримки ви очікуєте від мене як від фахівця?».
- Підтверджуйте значущість сказаного, уникаючи співчуття чи жалю: «Це складно. Дякую, що ви поділилися».
Такі підходи узгоджуються з рекомендаціями VA National Center for PTSD, що акцентують на простоті, повазі та прозорості намірів [3].
2) Поведінка (невербальне):
- Тримайте етичну дистанцію, не торкайтеся людини без її згоди.
- Спокійний голос, відкриті жести, зрозумілі кроки («Чи можу я запропонувати вам склянку води?», «Бажаєте зробити перерву у нашій роботі?», «Чи хотіли б ви, щоб ми перейшли одразу до суті справи?», «Чи є тема, яку зараз краще не порушувати?»).
- Тактична прозорість: коротко пояснюйте, що робите й чому — це знижує тривожність і ризик хибних інтерпретацій [3].
3) Ставлення (рамка взаємодії):
- Визнання гідності та автономії людини; простота замість героїзації.
- Подяка — конкретна і щира («Дякую за захист»), без вимоги «відповісти історією».
Дотримання цих трьох рівнів не потребує складних технік — достатньо уваги й щирості. Саме вони створюють основу, на якій можна будувати подальші кроки підтримки та відновлення.
Алгоритм реагування у кризових ситуаціях
У спілкуванні з людьми з бойовим досвідом ми можемо зіштовхнутися з проявами гострого стресу — панікою, агресією, апатією. Це не ознака «слабкості», а природна реакція на травматичний досвід. Важливо знати кілька базових кроків, які допомагають знизити напругу, зберегти безпеку й створити умови для подальшої конструктивної взаємодії.
Паніка / флешбек / сильний дистрес
- Забезпечте безпеку й присутність: «Я тут, я поруч».
- Використайте техніки заземлення: відчути стопи (опору), зробити кілька довгих повільних видихів.
- Допоможіть зробити маленький крок: випити води, подзвонити близьким.
Це базові принципи Психологічної першої допомоги (PFA) за ВООЗ та IASC [1,2].
Агресія / дратівливість
- Говоріть коротко й чітко, не блокуйте виходи.
- Тримайте руки у нейтральній позиції.
- Ставте прості запитання, спрямовані на теперішню ситуацію, наприклад: «Що може допомогти вам зараз?»
Такі практики описані у рекомендаціях VA [3].
Ступор / «зависання» / апатія
- Говоріть повільно, один крок за раз: «Давайте сядемо тут. Ось вода. Дихаємо разом».
- Допоможіть орієнтуватися в часі й просторі: «Ми в безпеці, сьогодні [дата]».
- Спробуйте залучити до простих дій «заземлення»: попросіть назвати три предмети в кімнаті чи відчути опору стопами об підлогу.
Дотримання простих правил — залишатися поруч, говорити чітко й спокійно, давати людині маленькі кроки для відновлення контролю — не замінює професійну терапію, але дозволяє втримати ситуацію від загострення. Це мінімальний, але дуже важливий рівень підтримки, який формує довіру й сприяє ефективному вирішенню справи.
Що говорити і чого уникати
Слова мають значення: вони можуть як підтримати ветерана/-ку, так і випадково завдати болю. Тому важливо розрізняти, які фрази сприяють довірі та контакту, а яких краще уникати.
Говорити варто:
- «Як ви зараз почуваєтеся? Які питання сьогодні для вас найважливіші?»
- «Що могло б полегшити вам процес спілкування чи підготовки документів?»
- «Дякую за вашу службу та внесок у захист» (коротко й без пафосу).
- «Чи зручно вам продовжувати зараз, чи зробимо коротку паузу?»
Уникати:
- Розпитувань про деталі бою, поранення чи інші травматичні досвіди, що не стосуються суті справи.
- Патетичних або оцінних фраз («Ви герой», «Іншим ще важче»).
- Будь-якого фізичного контакту без явної згоди.
Прості, щирі й теперішньо-орієнтовані запитання допомагають будувати діалог, тоді як надмірна емоційність чи неадекватна допитливість лише віддаляють. Дотримання цих принципів робить комунікацію безпечнішою й ефективнішою.
Висновок
Етичне спілкування з тими, хто має бойовий досвід — це щоденна практика без надмірних емоційних перебільшень: прості слова, зрозумілі кроки, повага до меж і визнання досвіду. Саме такий підхід зменшує стигму, підтримує гідність і створює умови для конструктивної взаємодії [4,5]. В його основі – людяність.
Джерела
- World Health Organization. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. Geneva: WHO. Retrieved from https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/44615/9789241548205_eng.pdf
- Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2007). Guidelines on mental health and psychosocial support in emergency settings. Retrieved from https://hr.un.org/sites/hr.un.org/files/Guidelines%20IASC%20Mental%20Health%20Psychosocial_0.pdf
- VA National Center for PTSD. (n.d.). Resources on communication with veterans. U.S. Department of Veterans Affairs. Retrieved from https://www.ptsd.va.gov/professional/treat/specific/large_scale_traumatic_events_staff.asp
- International Organization for Migration (IOM). (2024). The social reintegration of veterans in Ukraine. Retrieved from https://ukraine.iom.int/sites/g/files/tmzbdl1861/files/documents/2024-01/veterans-social_reintegration_eng.pdf
- Ukrainian Veterans Foundation. (2023). Portrait of a veteran survey & media recommendations. Retrieved from https://veteranfund.com.ua/en/
- Singh, N. S., Bogdanov, S., et al. (2021). Experiences of mental health and functioning among conflict-affected populations: A qualitative study with military veterans and displaced persons in Ukraine. American Journal of Orthopsychiatry, 91(2), 164–176. https://doi.org/10.1037/ort0000537
- Ministry of Veterans Affairs of Ukraine. (n.d.). Official site with state programs. Retrieved from https://mva.gov.ua/en