Чи замислювались ви, чому ми так боїмось помилитися? Альберт Ейнштейн колись дуже влучно підмітив: «Той, хто ніколи не помилявся, ніколи й не пробував нічого нового».
За цим простим висловом — ціла філософія розвитку. Насправді, усі наші досягнення, зміни й відкриття народжуються не з ідеального виконання і не з постійної обережності, а через сміливість пробувати, ризикувати… і, звісно ж, помилятися.
Помилки – це не щось надзвичайне, вони супроводжують кожного з нас протягом усього життя. Згадайте себе у школі чи університеті: напевно, ви не раз плуталися в складних задачах чи губили папери прямо перед важливою здачею. І сьогодні, вже маючи досвід, певність і знання, ми все ще постійно зустрічаємось із чимось новим, де можна анітрохи не зганьбившись промахнутися. Але чому ж наше ставлення до власних помилок викликає стільки емоцій — сорому, злості чи навіть страху повторити недолік?
Пошук відповідей починається з нашого дитинства. Спробуйте згадати, як реагували дорослі, коли ви виливали суп чи забували вдома зошит. Якщо перша реакція була осуд чи покарання, у свідомості закріплюється: помилка — це щось ганебне, це боляче. Тепер погляньте на різні культури. У пострадянському просторі дітям традиційно більше «сварять», аніж підтримують, і це формує внутрішній страх зробити щось «не так». А, наприклад, в американському суспільстві, промахи сприймають як природну частину шляху — їх обговорюють спокійніше і навіть хвалять за сміливість пробувати.
Соціальне оточення теж додає «фарб». У школі часто здається, що будь-яка помилка — це провал. «Не дай Боже, викладач помітить!» — і як наслідок, вже з юності закладається шаблон: краще не ризикувати, щоб не здатися смішним чи слабким.
З усім цим життєвим досвідом поступово формується наше мислення. Хтось мимоволі звикає жити з думкою «Я вже такий, як є, і краще не робити нічого нового, щоб не помилитися” — це так зване фіксоване мислення. А у когось навпаки: «Усе вийде, потрібно лише спробувати знову» — так народжується гнучкість, яка дозволяє сприймати помилки як етапи дорослішання й розвитку.
Важлива думка: жодна помилка не робить вас «поганою людиною». Ваш вчинок, невдача чи промах — це не вирок. Пригадайте, скільки історій серед відомих професіоналів — адвокатів, менеджерів чи лікарів — пов’язані саме з помилками! Один мій знайомий адвокат багато років тому переплутав документи у справі та отримав прочуханку від судді. Зараз він пригадує це жартома, бо саме цей урок навчив його дисципліні і уважності краще, ніж будь-який підручник.
Досвід помилок дарує неоціненні уроки, якщо осмислити їх без самозвинувачень, а з позиції: «Що я з цього зрозумів?» Спробуйте провести просту вправу. Згадайте нещодавню ситуацію, де щось не вийшло. Що дало вам це випробування? На що будете звертати увагу наступного разу? Наприклад, не так давно мій син отримав кишенькові гроші та витратив усе за перший день на солодощі. Замість моралі про «життєву нерозторопність» ми з ним сіли рахувати витрати, аналізували, як планувати бюджет і розставляти пріоритети. Він запам’ятав: так помилятись можна, головне — зробити правильні висновки.
До речі, часом наші помилки стають чудовими історіями для жартів і навіть приводом для сміху на зустрічах із друзями. Згадайте, як часто «провали» з часом перетворюються на анекдоти?
Цікаво також поглянути, як ми внутрішньо реагуємо на власні промахи. У психології існує поняття трьох «внутрішніх голосів» або его-станів, які проявляються в різних ситуаціях:
- Батьківський стан — суворий чи повчальний, критикує: «Як ти міг так зробити?», звинувачує та соромить, ставить недосяжні вимоги
- Дитячий стан — ображений чи наляканий («мене більше не любитимуть»), перекладання відповідальності, або, навпаки, жартівливий і байдужий.
- Дорослий стан — спокійний, раціональний: «Що трапилось і як це виправити?» Саме цей підхід веде до росту й свободи.
Хочете дізнатись, який стан переважає у вас, коли ви помиляєтесь? Запитайте себе:
- Ви зробили помилку на роботі. Яка перша думка?
- a) «Як я міг так накосячити? Треба було слухати вказівки!» (Батьківська фігура)
- b) «Все, мене звільнять! Нікому не потрібен!» (Дитина)
- c) «Я допустив помилку. Чому це сталось і що з цим зробити?» (Дорослий)
- Колега вказав на ваш промах. Ваша реакція:
- a) «Хотілося б їх навчити, як слід поводитись…» (Батьківська фігура)
- b) «Образливо, мені все набридло!» (Дитина)
- c) «Дякую за зворотний зв’язок. Я зможу виправити ситуацію!» (Дорослий)
- Після великої помилки ви:
- a) Починаєте аналізувати, хто винен. (Батьківська фігура)
- b) Уникаєте розмов і хочеться сховатися. (Дитина)
- c) Визнаєте проблему і розробляєте план дій. (Дорослий)
Пояснення:
Якщо переважають відповіді «c» — у складних ситуаціях вами керує «Дорослий», це ідеально для особистого та професійного розвитку. Якщо «a» чи «b» — зверніть увагу, які шаблони блокують вільне навчання на помилках.
Пам’ятайте, помилка — це не кінець, а початок нової історії.
Коли ви дозволяєте собі не соромитись промахів, а дивитися на них із відкритістю, ви поступово стаєте впевненішою, гнучкішою і щасливішою людиною.
Будьте до себе добрішими і сміливо робіть висновки — навіть із поразок і смішних ситуацій. Бо досвід, отриманий через помилки, — це основа нашого професійного і особистого зростання.